Brenik (brenik) wrote,
Brenik
brenik

Монолог біженця, переселеного на Западенщину



«Ну, я попал. Я так попал, шо і в кошмарном снє прєдставіть нє мог.
Мнє і моєй сємьє сказалі, шо нас пересіляют у Сокольнікі.
Так ми ж обрадоваліся, шо ето у Москву. А то оказивається – СокІльники … под Львовом. Нє … ну мєня, патріота Новоросії, настоящего мужика – у Львов - гнєздо фашизма і голубого разврата!!! Оні же 100 г нє випьют без кріка «Будьмо. Гей!» І поют прі єтом «Гей, наливайте повнії чари!» Нєнавідєл етіх бендеровцов усю свою сознатєльную жізнь. Іхняя фошістская фанатічность прєдєлов нє імєєт. Но то что я увидєл здєсь – ето даже в НКВД прідумать нє моглі.
    Іхній мєсний мілліонєр предложил нам свой дом. А сам каже: «Ми з жінкой у лєтнєй кухнє поживйом!» У йОго – віла у два етажа. Шесть комнат. У каждой комнатє - разниє картіни. У гостінной – ікони і большой партрєт Шевченка.
     І усьо - у вишиваних полотєнцах. Це у жон мєсних мілліонєров так прінято отдихать: корову подоїла, свинюшку накормила, птиці насипала, грядкі пополола – і пріконсуться к прекрасному - вишивать!
Сарай со скотіной на 10 мєтров! Нє сарай – а хверма!
Собака на цепу – Гітлєр викапаний! Чернявий. Ростом – малінькій. Только ми у двор вошлі – а он сразу лапу поднял і как залаєть: «Зік хай! Зік хай! Зік хай!» Жена моя за сєрце схватілася. Дєті заплакалі. А хазяйка іздєваться начала:
«Та чого ви настрашіліся? Він ж вам лапку подає.» Я скріпнул зубамі і молчя продожил оглядивать мєсность.
У сараї – трі свинюшкі размєром у «Запорожец» мого дяді Міті.
Двє карови. Так їх, сволочі, по-імпортному зовуть. Нє шоп «Бурьонка» чи «Зорька». Одну назвалі - Бейжа. А другу – Хуаніта.
(Жена, оказивається, буржуйські серіали любить.)
    Домашньой птиці – усенька, яка єсть у природє. У п’ять часов утра уже всьо орьоть – жрать проситься. Но самий протівний – ето пєтух.
Він вискакує на забор і пойоть сразу по-бандеровскі: «Слава Украї-і-і-ні!» Псіна фошістская… вилазить із будкі і тут же лаєть: «Смерть ворогам!»
      Но са-а-амиє отвратітєльниє – ето індюкі! Ето – мєсниє ультрас! Іх у хазяїна штук з 15. От, представляєте картіну – стадо індюков по двору ходе і ето … ну … вопшем – ви понялі, да? «Путін - Лоло!!! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!»… А гусі!!! А гусі … єто вашЕ - нє птіца. Ето – скатіна в пєрьях! Как только пєсню індюков услишат – сразу «Га-га-га-га». Вопшем – тут бендеровци усі!
   Ну, ми понялі, шо папалі. А дєваться нєкуда. Ляглі спать. Нам прєдлагалі спальню на втором етажне. Но ми отказалісь. Єслі рєзать начнут – шо нам в окно со второго етажа пригать? На двєрную ручку Людка повісила погрємушку нашого младшенького. Тіпа – сигналізація! Спать сталі поочєрьодно: два часа – Людка, два часа – я. Намучаліся – жуть. Но ми сознатільниє: в тилу врага отдихать нє положено! Утром пєтух прокрічал фашистскую крічалку, і ми началі ждать, кагда бендеровці над намі іздєватся начнут.
І, такі, началось. Жена хазяїна у 6 часов начала стучаться у нашу спальню.
             Я спрашіваю: «Чьо нада?» Она: «Я вам молочка праженого принесла.» Людка моя іспугано: «Слишал? "Молочка зараженого" - і даже нє скриваєт, мразь бендеровская.» Сама бистро вскочіла, руку за двєрі протянула, кувшин з молоком взяла і двєрь бистро закрила. Молоко у коров породи «Бендеровская» імєєт особєнно пріятний аромат. Очєнь апєтітно-провокатівний. І дєті тут же закрічалі: Хочю молока-хочю молока». Но інстінкт матері презвозмог всьо. Людка открила окно і виліла молоко на зємлю. Сбежаліся двє хозяйскіє кошкі і трєтья сосєдская. Вилакалі молоко бєз остатка і ляглі на сонце отдихать.
Ми с Людкой висунуліся в окно наблюдать, как оні в мучєніях будут умірать.
                   Но кошкі умірать нє собіралісь. А нам от голода живот свело. Пока ми, голодниє, наблюдалі за ситимі бендеровскімі кошкамі, дєті, сняв погрємушку, пошлі гулять во двор. Хазяйка далі ім каждому по трі оладкі в ручку. І окрікнула нас к завтраку. Вишлі і ми во двор… і замерлі… Наш младшенькій Стасік сідєл на травє возле собачєй будкі і корміл «Гітлєра» той оладкой, которую йому дала хазяйка. Людка гордо заявіла:«Моя школа. Правільно, сина.» Но тут Стасік начал слєдующую оладку кушать сам. «Гітлєр» облізал Стасіку морду і стал перед нім на задніє лапкі. Ми так і нічого нє понялі, как нас вивєла із размишлєній слєдующая картіна: старшенькая наша, десятилетняя Тоня начала помагать хозяйке накривать на стол в бєседкє возлє дома. «Предатєльніца» - подумал я. Людка сквозь зуби траурно проізнєсла: «Крєпісь, Вадік! В семье не без урода!» І тут хазяїн проізньос: «Ну, дорога наша східна родино, чим хата багата! Сідайте, до столу, спожиймо, що Б-г послав. Почувайтеся як дома!» «Ну, да! - подумал я - Якби я пачувался як дома, то тут уже давно би апалчєнци билі!»
                   Б-г в це утро послав оладкі з яблук, сирнічкі с творога, кофє з молоком, бутерброди з колбасой і сиром, яішніцу с ветчіной і компот із чьорной смородини. Ми покушалі. І тут хазяїн каже: «Ми зараз з тобою, Вадім, підемо на ставок москаликів ловити. А Людка твоя хай іде з моєю Марійкою на город колорадів травити! Бо в тому році їх розвелося як ніколи!» І тут Людка дрожащимі пальцямі полізла у бюстгальтер, винула георгієвскую лєнту і гордо прицепіла на грудь. Марійка на нєйо взглянула і каже: «Ти, Люда, не на параді. А колоради ваші там на Сході так жеруть нашу землю, як тут колорадські жуки бульбу. Не буде врожаю – не буде з чого жити. Не буде землі – не буде де жити! А ми от бачиш як живемо?» - і показала на свою вілу. «І бачиш – які врожаї маємо?» - і показала на стол. У нас тут, у бандерівців у неволі, хіба скотина живе. І то – тричі на день кормимо. І Хосе- Альберто на цепу сидить (і головой кивнула на «Гітлєра», а той услишав свойо ім’я, радосно гавкнув і завилял хвостом)… Так от – продолжила Марійка - ми його на цеп посадили, тільки, коли вас запросили. Знали – що з дітьми. Боятися будуть. Та схоже – не бояться. Треба пса з ланцюга зняти». І тут – гуси вдруг «Га-га-га-га-га»!
        І шо-то мені так не по сєбє стало. У мєня дома тока кошка била … да і та загуляла. А шо єй у нас жить? Корови нема .. магазінноє молоко – нє вкусноє. На огородє моя Людка била в послєдній раз, когда ко мнє через окно лазила, огродамі пробіраясь. Так ето ещьо до свадьби било. І такая меня таска взяла. Сволочі ви всьо-такі, бандеровци. Умєєтє чєловєка бєз обід до сльоз довєсті!

Мирослава Сидор
Tags: Истории из сети
Subscribe

Posts from This Journal “Истории из сети” Tag

promo brenik декабрь 31, 2016 23:09 60
Buy for 100 tokens
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 15 comments