Brenik (brenik) wrote,
Brenik
brenik

Той самий «каратель» з цукерками: Я завжди вожу з собою солодощі - для дітей



Півроку тому Інтернет облетіли фотографії, на яких український військовий у звільненій Попасній Луганської області пригощає цукерками дітей, які визирнули з вікна. З'ясувалося, що це військовий журналіст Тарас Грень, вдома його чекають син і донька, а цукерки він возить з собою завжди, після того, як у звільненому місті до нього підійшла голодна дівчинка

depo.ua вдалося поспілкуватися з українським військовим. Тарас Грень - підполковник Збройних сил, співробітник Західного регіонального медіа-центру ЗСУ. Наш дзвінок застав його на Донбасі, в одному з охоплених війною міст, яке ми не можемо назвати.

«Їх звуть Уляна і Василь, - розповідає Тарас про героїв зі знаменитого фото. - Ми були в Попасній після того, як її звільнили. В одному з будинків з вікна визирали дівчинка і хлопчик, я вирішив підійти до них і трохи підняти настрій. Пригостив цукерками, познайомилися. Дівчинка просто дивовижна, вона справжня маленька жінка. Все у неї розплановано по поличках, вже знає, що Вася на ній одружиться. Крутить ним як хоче! Потім ми з ними говорили про величезну хмару солодкої вати (на другому фото Тарас, розвівши руки, показує, яка велика хмара, - ред.), Прогримів грім, і діти дуже злякалися, вирішивши, що це знову «Урагани». Я їм пояснив, що це гроза, після неї піде дощ і стане легше».

Тепер Тарас дуже хоче знову потрапити в Попасну, щоб дізнатися, як там його маленькі друзі і, можливо, допомогти їм евакуюватися.

Цукерки Тарас возить з собою завжди, після того, як до нього в Лисичанську підійшла голодна жінка з маленькою донькою.

«Спочатку прийшла дівчинка трьох-чотирьох років: чорненька, з красивими великими очима. Я стою з автоматом, в касці, а вона підійшла і пальцем мене так потикала... Я запитав, як її звати - мовчить. Тут прибігла мама, пояснила, що після артобстрілів дівчинка перестала говорити. «А правда, що ви на кожну дитину по буханці хліба даєте?» - запитала вона. І виявилося, що сепаратисти, залишаючи місто, вивозять з нього абсолютно всі продукти, навіть холодильники з магазинів, - розповідає Тарас. - Відтоді ми стали з собою возити додаткове продовольство: хліб, консерви, цукерки».

Примітно, що батьки Уляни і Василя до Тараса так і не вийшли: вони сиділи в кімнаті і не захотіли підійти до вікна. Ймовірно - «ватники».

«Важко звинувачувати людей, яких пропаганда «пропалює», - зітхає він. - Був випадок, наприклад, бабуся вийшла зі свого двору і давай нашого військового своєю палицею лупасити. Примовляє: «Ах ти, бандерівець, ах ти, каратель!». А ти стоїш і думаєш - ось зараз забереш у неї паличку, а це все хтось знімає з-за рогу... Через деякий час ми знову зустріли цю бабусю: торгувала на ринку виноградом. Вона каже: «Боже, синочку, яка ж я дурна була! Ваші мені все зробили, полиці в сараї поставили - я на них свої консерви розклала, перерахувала - жодної банки не зникло! І дах полагодили, так добре!». Виявляється, до того, як ми в місто зайшли, їй дах пробило деревом, що впало, і вона просила бойовиків полагодити. А вони на неї тільки подивилися і пішли».

За словами Тараса, населення у звільнених містах реагує на українських військових по-різному, залежно від того, як їх «прокачала» російська пропаганда.

«Я помітив: якщо до нашої появи приблизно тиждень не було світла, а значить не працювали телевізори, люди набагато тепліше до нас ставляться, - розповідає він. - Це частина інформаційної війни. Росія спеціально для Донбасу випускає, привозить і безкоштовно розповсюджує свої газети: яскраві, на гарному папері. І ми робимо свою «Народну армію», спецвипуски для Донбасу російською мовою. Але це повинні робити не ми, наша робота - бути там і повідомляти про події!».

Військовий журналіст упевнений, Україна програє в інформаційній війні, так званій війні пропаганд, тому що у нас немає централізованої інформації.

«У Росії ЗМІ підпорядковані інформаційному військовому центру і з начебто незалежних телеканалів централізовано йде узгоджена інформація. І коли за різними джерелами йде різноманітно подана, але, по суті, одна і та ж інформація, людина починає в неї вірити, - пояснює він. - У нас немає чіткого розуміння владою всієї важливості інформаційної боротьби, нівельоване поняття журналістики. Диплома і знання того, за яким алгоритмом пишеться новина, недостатньо, багато журналістів не розуміють, як інформація впливає на громадську думку і стає знаряддям у чиїхось руках».

Tags: Война, Украина
Subscribe
promo brenik december 31, 2016 23:09 60
Buy for 100 tokens
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments