Brenik (brenik) wrote,
Brenik
brenik

На вебмані лишились всі мої гроші на похорон.



Ми з чоловіком Тарасом познайомились, коли він купляв у мене свинячі рильця через ресурс WebPig. Всяке в нас було, але жили добре.

У "темні часи" громадянської війни вебмані на селі переховували хто де: у льосі, стодолі, на стриху, навіть у річку ховали, заклавши у пляшку. А староста Степан взагалі 20 років ховав вебмані-паролі у власній дупі. Боявся, щоб корумповані червоні комісари не відібрали.

Кулаків у нас дуже не любили, бо вони позичали вебмані під великий відсоток і брали комісію при конвертації в рублі чи євро. На тому налихварили собі великі маєтки із ставками. Та, на щастя, прийшли більшовики і встановили справедливий курс обміну.

Навіть сумнозвісний закон про 5 колосків не забороняв покупки в інтернеті.

Була така байка, що коли прийшли партизани до нас по харчі, а геть нічого не лишилось - німці забрали і кози, і вівці. Та ані німці, ані партизани вебмані не чіпали. Та майже все відібрали. Добре, хоч дівок на той час в селі не залишилось. Ну, крім мене, але мене крім Тараса ніхто не брав. Під окупацією переказувала вебмані партизанам, які купували піцу з доставкою з міста. Так і вижили.

За Сталіна, коли всі сиділи на Колимі, я була єдина в селі, що сиділа на вебмані. А пізніше, після появи вебмані, у нас запрацювали веб-камери та онлайн-казіно для комбайнерів.

Загони продрозкладки вилучали всі сервери в українських селян, але нам з Тарасом вдалося вберегтись. Ми ще й сусідського хлопця пускали в контру до хати поганяти.

Микита Хрущов після виступу в ООН навчив селян бити черевиком по серверу, коли глючив інтернет.

Коли ноги в мене стали вже не ті, як раніше, я почепила козам GPS-дзвоники, то так і випасаю їх дотепер дистанційно. А коли на початку 90-х була криза і тотальний веб-дефіцит, купувала продукти через інтернет-магазин, не чекаючи в черзі.

Після поразки Януковича багато селян подалися за кордон на заробітки, бо не було чого робити: казино позакривали, ДАІ розігнали, а про гречку і цукор не хочу навіть згадувати. То ми з дідом здавали свої вебмані-акаунти в оренду.

Перед виходом на пенсію, мені не ставало три місяці робочого стажу, так я зламала сервер нашого пенсійного фонду й додала собі три роки стажу на нафтових вежах у Баренцевому морі.

Тепер сама я лишилась, вже років як 10 тому поховала останнього тамагочі. Якось забарилася в інеті, не покормила його, так і незчулася, як здох бідолага. Три дні за ним побивалась. Але змирилася і згодом завела собі маленького квадрокоптера Сірка.

На вебмані лишились всі мої гроші на похорон. Хочу щоб по смерті мій прах поховали на гугл-цвинтарі. Заповіла своїм родичам, щоб відгуляли веб-поминки в онлайні, а мені поклали з собою веб-камеру, щоб я з того світу споглядала, як онуки ростуть.
Український Щитоносець



Читайте также:


Tags: Украина, Юмор
Subscribe
promo brenik december 31, 2016 23:09 60
Buy for 100 tokens
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 40 comments